В колекції арт галереї PORTAL11
представлені твори живопису, графіки та скульптури відомих українських художників які викликають інтерес поціновувачів мистецтва в Україні та світі.
Гніздовський Яків (1915-1985)
Видатний український і американський художник, графік, кераміст, мистецтвознавець. Працював з українськими фарбами, темперою, різноманітними твердими барвниками, гравірував на дерев’яних і металевих дошках, займався скульптурою малих форм. Його творча спадщина складає сотні картин і понад 300 гравюр (ксилографії, офорти, ліногравюри). Свого часу дві його роботи – “Зимовий пейзаж” і “Соняшник” – прикрашали кабінет президента США Джона Кеннеді у Білому домі. Твори Я. Гніздовського зберігаються у численних музейних і приватних зібраннях світу, зокрема в Бібліотеці Конгресу (Вашингтон), Музеї витончених мистецтв (Бостон), Музеї мистецтв Філадельфії, колекції Нельсона Рокфеллера.
Улюбленими мотивами творчості автора були дерева і тварини, зокрема вівці та зебри. Оригінальність творів, Я. Гніздовський, знайшов у простих об’єктах та сформував яскраво виражений власний стиль.
Помер художник у Сполучених Штатах, але в заповіті просив поховати його у Львові, волю художника виконали у 2005 році.
Примаченко Марія (1908–1997).
Дикий звір з Африкі. Друга половина-кінець 50-х рр. XX ст.
Папір, гуаш. 43×61 см. Ініціали праворуч внизу. На звороті авторський напис.
ПРИМАЧЕНКО (Приймаченко) МАРІЯ
Народилася у с. Болотня (нині Київська область). Яскравий представник «народного примітиву» або «наївного мистецтва». У 1936 р. художницю запросили до експериментальних майстерень Державного українського музею в Києві (нині Національний художній музей України). Того ж року здобула Диплом І ступеню за участь у виставці народного мистецтва. Твори експонувалися на виставках в Україні та за кордоном. Лауреат Республіканської премії ім. Т. Г. Шевченка (1966). Народний художник України (1988). 2009 рік рішенням ЮНЕСКО було визнано роком Марії Примаченко.
Зображення звіриного світу вирізняється фантастичними, казковими, фольклорними мотивами. 1936 рік став знаковим у кар’єрі художниці. Тоді відбулася Всеукраїнська виставка народного мистецтва, де експонували її “Звірів з Болотні”. Марія стала відомою. Їй присудили диплом I ступеня. Незабаром її роботи з’явилися на Всесоюзній виставці в Москві, а 1937 року – на Міжнародній виставці в Парижі. А потім вже і у Варшаві, Софії, Монреалі, Празі. Виходили статті в періодиці, журналах. Музеї почали купувати роботи художниці. Марк Шагал так захопився її творчістю, що сам почав малювати дивних істот, схожих на звірів, зображених Марією.
Аксінін Олександр (1949–1985)
Митець народився в 1949 році у Львові. Закінчив Український поліграфічний інститут ім. І. Федорова (1972). Один із найяскравіших представників львівського нонконформізму. З 1974 р. брав участь у виставках. У 1980-х рр. влаштував декілька квартирних виставок у Ленінграді. Отримав Почесні золоті медалі на виставках «Малі форми графіки» у Лодзі (Польща, 1979, 1985). За своє недовге життя створив понад 500 робіт, насамперед у техніці офорту. За унікальний графічний талант Аксініна називали «львівським Дюрером» , мистецтвознавець Д. Шелест вважав його кращим графіком ХХ сторіччя. Твори художника зберігаються у Львівській національній галереї мистецтв, Естонському художньому музеї, у численних приватних зібраннях.
Турецький Іван
Народився 1956 року у місті Красноярськ (Росія) в сім’ї репресованих радянським режимом. Закінчив Львівське училище прикладного мистецтва ім. І. Труша. 1982 року закінчив Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва. Живе та працює у Львові.
Іван Турецький Член Національної спілки художників України. Співзасновник Українського геральдичного товариства. Автор багатьох територіальних та приватних гербів, зокрема співавтор малого державного герба України та сучасного герба Львова.
Митець – учасник чисельних виставок в Україні та закордоном, а також міжнародних художніх пленерів. Твори автора перебувають в збірках українських музеїв та приватних колекціях Європи, Азії та Америки. Картини Івана Турецького виставлялися у галереях Сінгапура, Лондона та Києва, творчість художника була представлена також на Luxemburg Art Fair 2019. У 2020 році картина «Фрагменти II. Із циклу “Італійський щоденник”» / «Fragments II. From the series “Italian Diary”» була успішно продана на аукціоні Sotheby’s у Нью-Йорку у категорії світового кубізму поряд з роботами Поля Сезанна, Пабло Пікассо, Анре Лота та Роберта Марка. Окрім живопису та графіки творчо працює в різноманітних жанрах прикладного мистецтва.
Коваль Олексій
Народився 16 жовтня 1977 року в Києві. У 1996 році закінчив Республіканську художню школу ім. Тараса Шевченка (клас живопису) і продовжив навчання в Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури, факультет живопису.
Довгий час був в пошуці найбільш підходящої методи, яка допоможе якнайкраще втілити творчі ідеї в життя. Доля привела до майстерні гарячої емалі ім. Івана Кириченка у 2006 році і відразу прийшло розуміння, що це було те що потрібно. Дослідження та практика емалей продовжувались до 2009 року в приватних майстернях Китаю, Індії та ЄС. З 2009 року продуктивно працює у техніці гарячої емалі, використовуючи різні матеріали: срібло, мідь, бронза і дорогоцінні камені.
Країни, природа та її елементи, люди або крапля води мають свій мікро- та макро космос – саме про це розповідає художник мовою власних образів, використовуючи улюблену техніку. Натхненний різними темами, створює серії творів, об’єднаних спільними ідеями. На 2010 рік колекція емалей створених Олексієм Коваль налічує до вісімдесяти творів.
Радько Катерина
Художниця народилась 1974 у місті Коростень, Житомирської області. Закінчила Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури. Є членом Національної спілки художників України (2002). Працює у жанрах станкова та книжкова графіка, займається живописом.
Кульчицька Олена (1877–1967)
Відомий український графік, живописець, педагог, заслужений діяч мистецтв УРСР (1945), народний художник УРСР (1956), лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1967, посмертно).
Навчалася у Львівській художньо-промисловій школі (1901), Львівській студії художників реалістичного напрямку (1901–1903), Школі прикладного і декоративного мистецтва у Відні (1903–1908). 1908 року отримала Першу премію на конкурсі Торгово-промислової палати в Австрії.
Створила ілюстрації до творів В. Стефаника, В. Гнатюка, М. Коцюбинського, І. Франка та інших. Займалася етнографічною діяльністю: подорожувала селами Західної України, збираючи матеріали з історії народної творчості, вивчала пам’ятки церковного зодчества, працювала в Етнографічному музеї Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові, Музеї етнографії та художнього промислу Академії
наук СРСР. У 1971 р. було відкрито художньо-меморіальний музей О. Кульчицької у Львові.
Спадщина Олени Кульчицької складає понад 4000 художніх творів.
Рапай Ольга (1929-2012)
Справжнє ім’я Голда Перецівна – донька розстріляного у справі Єврейського антифашистського комітету поета і драматурга Переца Маркіша і репресованої як «член родини зрадника Батьківщини» філолога Зінаїди Йоффе, падчерка розстріляного за «український націоналізм» мовознавця і перекладача Бориса Ткаченка. Вона сама пережила заслання, розділила трагічну долю безлічі своїх сучасників.
Проте самі твори майстрині у дивний спосіб суперечать її біографії, ніби кидають їй виклик – і водночас є невіддільними від її долі. Світ кераміки Ольги Рапай – це чудове й унікальне переплетіння традицій і казки, міфології і побуту. Це яскравий світ, де поряд у злагоді живуть люди, тварини, птахи і фантастичні істоти.
Художня кераміка Ольги Рапай прикрашає фасад Будинку національних творчих колективів України. Панно «Першодрукарі», кімната казок, дивовижні квіти оздоблюють Національну бібліотеку України для дітей. Мозаїчне панно «Любіть книгу – джерело знань», спільна робота з І. Марчуком і В. Мельниковим, виконана на торці школи №82.
Роботи Ольги Рапай зберігаються в українських музеях, закордоном та в особистих колекціях.
Делоне Соня (1885-1979)
Художниця народилась в 1885 році в Україні і стала відомою в усьому світі. Її талант дійсно багатогранний: вона писала картини, розробляла дизайн одягу і взуття, створювала театральні костюми, займалася тюнінгом автомобілів, ілюструвала книги, ткала килими. Соню Делоне вважають засновницею нового напрямку в авангардному живописі – орфізму, і найбільшим майстром ар-деко. У 1964 році Делоне стала відомою як перша жінка, чиї роботи були представлені в Луврі.
Урбан Михайло
Маляр і скульптор конструктивіст родом з Галичини. Навчався у Мистецькому Інституті та інших вищих школах Чикаго. З 1965 року бере участь у виставках в університетах, музеях і галереях США; провів кілька індивідуальних виставок, серед іншого в Українському інституті сучасного мистецтва в Чикаго (1973). Урбан створює конструктивістські абстрактні скульптури, вільно аранжовані у просторі й декоративно поліхромовані; у малярстві культивує геометричні форми.
М. Урбан є співзасновником Українського Інституту Модерного Мистецтва в Чикаго.
Марія Левитська (нар. 1955 р.)
Марія Левитська – театральна художниця-постановниця і художниця костюмів.
Народилася 13 квітня 1955 року в Києві. Закінчила Київський державний художній інститут (факультет живопису, відділення сценографії, майстерня народного художника України, професора Д. Д. Лідера).
Працювала художником– постановником та художником костюмів на кіностудії ім. О. Довженка. З 1989 р. – головний художник Національної опери України ім. Т. Г. Шевченка.
Член Національної спілки художників України, Національної спілки кінематографістів України, дійсний член (академік) Національної Академії мистецтв України, нагороджена орденом Княгині Ольги (II ст.) лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2003), театральної премії «Київська пектораль» (1995), премії «Людина року – 2000». Нагороджена найвищою державною нагородою Італійської Республіки, якою можуть бути відзначені іноземні громадяни – Орденом “Зірка Італії” (2016 р.)
Здійснила низку постановок у драматичних та музичних театрах України, зокрема на сцені Національного театру російської драми ім. Лесі Українки.
Оформляла оперні, балетні та драматичні вистави у зарубіжних театрах. Вистави в оформленні М. Левитської з великим успіхом були показані під час гастролей Національної опера України в Німеччині, Швейцарії, Данії, Франції, Іспанії, Італії, Канаді, Японії та інших країнах.
Роботи М. Левитської зберігаються у Державному музеї театрального, музичного та кіномистецтва України, Театральному музеї ім. О. Бахрушина (Москва), у приватних колекціях в Канаді, Польщі, Словенії, Німеччині, Ізраїлі, Україні.
Малевич Казимир (1879 – 1935)
Видатний художник-авангардист, основоположник супрематизму, один з фундаторів кубофутуризму, теоретик мистецтва.
Народився у 1879 році в Києві. Першу художню освіту отримував у Київській мистецькій школі під керівництвом Миколи Пимоненка. Згодом Казимир Малевич переїхав до Москви, де продовжив вдосконалювати свої навички в художньому училищі та в студії Ф.Рерберга (1905-1910).
Перші картини Малевича об’єднували в собі принципи кубізму, футуризму та експресіонізму. 1915 року Казимир Малевич започаткував радикально новий напрям у мистецтві – супрематизм, який докорінно змінив історію мистецтва. 7 грудня 1915 року вперше виставив картину «Чорний квадрат на білому тлі», яка перетворилася на ікону абстрактного мистецтва.
Кілька років Малевич викладав у Вітебській художній школі (1919 – 1922). Потім керував інститутом художньої культури в Ленінграді (1923 – 1927). Малевич з однодумцями утворив групу авангардистів, які поширювали ідею нового бачення мистецтва.
У 1927–1930 викладав у Київському художньому інституті, де в цей час працювали Федір Кричевський, Михайло Бойчук, Віктор Пальмов, Вадим Меллер, Олександр Богомазов, Володимир Татлін.
Олексій Владіміров (нар. 1957 р.)
Олексій Владіміров – український художник, що народився на Кубані. У 1984 році закінчив Київський державний художній інститут. З 1987 року – член НСХУ. Роботи скульптора представлені у провідних галереях і музеях України. Крім цього, твори майстра знаходяться у приватних зібраннях Швеції, Австрії, Англії, Німеччини, Нідерландів, Франції, Італії та США. Олексій Владіміров у своїй творчості продовжує сформовані віками вишукані традиції скульптури та виводить їх на новий рівень у сучасному мистецтві.
Павло Маков (1958 р.н.)
Впродовж 1978 року – вільний слухач Академії мистецтв (Санкт-Петербург). 1979 року закінчив Кримське художнє училище ім. М. С. Самокиша (Сімферополь), а 1984 року – Харківський художньо-промисловий інститут (факультет графіки). Із 1988 року – член Спілки художників України, з 1994 – член Королівського товариства живописців та графіків Великобританії, з 2006 – член-кореспондент Академії мистецтв України. Учасник і переможець багатьох виставок графіки, серед яких VI Міжнародна бієнале графіки й малюнку (Тайпей, Тайвань, 1993), «Осака Трієнале 94» (Осака, Японія,1994), Національна трієнале графіки (Київ, 1997), Міжнародна трієнале графіки (Прага, 1998) та ін. У 2009 році Павло Маков отримав Срібну медаль Академії мистецтв України. Автор і учасник численних проектів в Україні та закордоном.